6 Теорій мотивації: як інстинкти, драйв та винагороди визначають наші дії

Теорія інстинктів

Прихильники теорії стверджують, що інстинкти — це автоматичні, вроджені поведінкові реакції на зовнішні стимули. Що вони є основою нашої мотивації та закладені в нас від природи, так само як у тварин. Наприклад, немовлята інстинктивно смокчуть материнські груди, щоб отримати їжу і вижити.

Вільям Мак-Дугалл, один із засновників цієї теорії, розробив список із 18 основних інстинктів і вважав що цікавість є основою мотивації.

Вільям Джеймс розширив ідеї Мак-Дугалла, додавши інстинкти страху, любові та інші. Проте зауважив, що хоча інстинкти мають важливе значення, вони є лише первісною реакцією, яка пізніше коригується за допомогою навчання та досвіду.

Зиґмунд Фройд водночас спростив теорію інстинктів але й розширив. Фройд звів всі інстинкти до двох груп, які назвав інстинктом життя (Ерос) та інстинктом смерті (Танатос). На його думку, саме ці сили мотивують більшість людських дій. Ерос спрямовує нас на збереження і продовження життя, а Танатос — на саморуйнівну поведінку, що проявляється в агресії чи депресії.

Теорія драйву

Теорія зниження потягу, або теорія драйву, пояснює мотивацію як внутрішній механізм, що виникає в результаті потреби задовільнити свої потреби. Наприклад, коли ми голодні, наш драйв підштовхує нас вирішити це питання і у нас зʼявляється мотивація шукати їжу, а потім їсти, щоб зменшити цей дискомфорт.

Цю теорію вперше запропонував Кларк Халл у 1940-х роках. Він вважав, що мотивація виникає через біологічні потреби, які викликають напругу, і цей процес є циклічним: коли ми задовольняємо одну потребу, згодом виникає інша, і ми продовжуємо цикл. Наприклад, коли ми відчуваємо спрагу, наша мета — випити воду, щоб знизити цей потяг і відновити фізичний баланс. Але через деякий час з’являється інша потреба, і цикл повторюється.

В основу своєї теорії Халл поклав концепцію гомеостазу — ідею про те, що організм активно працює над підтриманням певного стану балансу або рівноваги. Наприклад, ваше тіло регулює свою температуру, щоб вам не було занадто жарко або занадто холодно.

Спочатку теорія говорила лише про фізіологічні потреби, але згодом до них додали емоційний та психологічний стрес, які також можуть викликати потяги, які ми прагнемо знизити. Наприклад, почуття самотності може мотивувати нас до соціальних взаємодій, а тривога може спонукати до пошуку рішень або уникнення стресових ситуацій.

Теорія збудження

Згідно з теорією збудження люди роблять певні дії, щоб підтримувати рівень своєї енергії або пильності на оптимальному рівні. Кожен має свій оптимальний рівень збудження, який може змінюватися залежно від ситуації. Цей рівень впливає на те, як ми реагуємо на стрес, виклики і навіть на рутинні завдання.

Наприклад, якщо ми відчуваємо недостатню енергію, ми шукаємо способи підвищити її, наприклад, займаємося спортом або спілкуємося з друзями. Якщо ж рівень збудження занадто високий, ми намагаємося заспокоїтися, займаючись медитацією або читаючи книгу.

Цю теорію вперше запропонував Гаррі Мюррей у 1930-х роках. Він вважав, що людьми керують внутрішні потреби та зовнішні фактори, такі як емоції та бажання досягнень.

Він та його послідовники поділили збудження на три основні категорії:

• низький рівень, що асоціюється з нудьгою або смутком;
• середній, який є оптимальним для продуктивної роботи;
• і високий, який може спричиняти тривогу, агресію або перенавантаження.

Тобто ці рівні впливають на нашу продуктивність та мотивацію. Коли збудження оптимальне, ми можемо концентруватися на завданнях і досягати успіху. Проте, якщо рівень збудження занадто високий, це може викликати тривогу, що перешкоджає ефективній роботі та продуктивності. Наприклад, під час іспитів або важливих зустрічей високий рівень збудження може завадити вам зосередитися.

Збудження також може бути психічним, емоційним або фізичним.

• Психічне збудження виникає під впливом інтелектуальних завдань або цікавих ідей
• Емоційне – через сильні почуття, такі як радість чи страх
• А фізичне – через активність організму, наприклад під час фізичних вправ або стресових ситуацій.

Теорія очікувань

Теорія очікування стверджує, що ми більше мотивовані робити щось, якщо очікуємо отримати від цього хорошу винагороду. Коли ми думаємо про майбутнє та уявляємо, що може статися, ми більше стараємося, якщо віримо, що результат буде позитивним.

Цю теорію запропонував Віктор Врум у 1964 році, і вона складається з трьох основних компонентів: очікування, інструментальність і валентність.

Валентність – це те, наскільки важливою або привабливою для нас є винагорода.

Інструментальність – це наша віра в те, що саме ці дії можуть допомогти досягти цієї винагороди.

Очікування – це віра в те, що докладені зусилля призведуть до певного рівня результату.

Наприклад, якщо працівник очікує, що його старанна робота призведе до підвищення або бонусу (інструментальність), і ця винагорода є важливою для нього (валентність), він докладе більше зусиль, бо очікує, що його дії принесуть бажаний результат (очікування).

Гуманістична теорія

Гуманістична теорія стверджує, що люди мотивовані не лише фізіологічними потребами або бажанням отримати винагороду, а й прагненням до задоволення глибинних потреб, таких як самоповага, відчуття власної цінності, і сенсу життя.

Одним із найвідоміших представників цієї теорії є Абрагам Маслоу, який запропонував свою відому піраміду потреб. Згідно з Маслоу, всі потреби можна розподілити в ієрархічному порядку: від базових фізіологічних (їжа, вода, безпека) до найвищих — потреби в самореалізації. За цією теорією, люди прагнуть досягати найвищих рівнів свого потенціалу, але можуть це зробити тільки коли їхні основні потреби задоволені. Спочатку їжа та безпека, і тільки потім любов, дружба, визнання та сенс буття.

Замість того, щоб пояснювати мотивацію через інстинкти або зовнішні винагороди, гуманістичний підхід розглядає людину як активного творця свого життя, який здатний формувати свої цілі та знаходити сенс у тому, що робить. А самореалізація — це кінцева мета, до якої прагне кожна людина.

Теорія стимулів

Теорія стимулів пояснює, що люди прагнуть до поведінки, яка приносить винагороду, і уникають того, що викликає негативні наслідки. Це схоже на те, як люди або тварини вчаться через нагороди або покарання: якщо ви робите щось хороше й отримуєте за це винагороду, ви, ймовірно, повторите цю дію.

Наприклад, якщо працівник отримує бонус за перевиконання плану, він буде мотивований докладати більше зусиль для досягнення результатів, оскільки винагорода діє як стимул.

Згідно з цією теорією, стимули можуть бути як позитивними, так і негативними.

Позитивні стимули — це винагороди або результати, які ми хочемо отримати (наприклад, гроші, визнання, задоволення).

Негативні стимули — це фактори, які ми прагнемо уникати (наприклад, покарання, дискомфорт, стрес).

Одним із основних принципів цієї теорії є те, що мотивація залежить від того, наскільки привабливим або відштовхуючим є стимул для людини. Якщо винагорода здається вартою зусиль, людина буде прагнути досягти її. Так само, якщо покарання є надто небажаним, людина буде уникати поведінки, яка може призвести до цього негативного результату.

Проте не всі стимули однаково впливають на людей. Те, що мотивує одну людину, може бути нецікавим для іншої. Стимули також можуть змінюватися залежно від ситуації. Наприклад, похвала батьків може бути стимулом вдома, але в компанії друзів підліток може уникати її, щоб не стати об’єктом насмішок.