Вітаю, любі. Це особливий особистий лист від мене всім учасникам клубу. Такий формат буде доволі рідко, лише коли є особливі події. І ось перша особлива подія назріває та відбудеться наступного тижня.

Я довго думала, як вам її презентувати і вирішила, що зроблю це особистою історією про те, як та чому я почала все планувати відносно своїх цінностей, емоцій та бажань, а не обовʼязків та дедлайнів і куди це мене привело.

Моя історія

Я вперше дізналась про цінності від психіатра дуже багато років тому, який витягував мене із депресії. Вона була складною, з ліками і багатьма годинами роботи. При чому причина моєї депресії була доволі проста — я втратила сенс життя. Хоча, мабуть, точніше було б сказати так: я його ніколи не мала.

В мене було складне дитинство. І як у будь-якої дитини перші роки були здебільшого сповнені цікавості до світу та пізнання. А останні — непохитною вірою, що те життя, яким я живу зараз і живе все моє оточення — не єдиний варіант і мій варіант на мене ще чекає. Віра ця була непохитна здебільшого через дві речі: я бачила таке життя в кіно і я була впевнена, що мій інтелект мене туди приведе.

Йшли роки і чим більше я намагалась, тим насправді менше мені вдавалось. Я відчувала, що бʼюсь головою об стіну. Життя не те що не покращувалось, воно ставало все гіршим, а я опускалась по соціальних сходинках все нижче. Одного дня ще одна втрата близької людини стала останньою краплею. Я зрозуміла, що картинки цієї вже ніколи не буде. А якщо її не буде, то, мабуть, і сенсу мучитись далі немає. І я спробувала це життя завершити. Проте не змогла. От просто не змогла.

Коли мій психіатр в пошуках тієї соломинки, за яку ще трималась моя психіка, обережно спитав, а чому ж я таки не змогла, я відповіла наступне: «Я не хочу вірити, що це кінець. Я думаю, це лише частина історії героя, який опинився на дні. І якщо це дно, я далі маю з нього вибиратись, чи не так? Мені цікаво, яким буде фінал.» Все своє життя я читала запоями, і книги були для мене тим, що психологи називають «формою втечі від реальності». Проте цікаво те, що саме літературне розуміння шляху героя мене і врятувало.

Мій психіатр теж любив читати. А ще він був людиною глибокого похилого віку, який любив філософствувати. І він запропонував мені гру: «А що якщо історія, яку я намагалась написати, дійсно не моя, тому вона і не писалась? Яку тоді іншу історію я напишу і в якому жанрі?» Так я дізналась про 2 речі: що таке цінності, і що я не маю абсолютно жодної гадки, хто ж я є насправді.

Справа в тому, що все своє життя до того я жила по інерції. Я підлаштовуватись під світ, його очікування, ситуації, що виникали навколо мене, і просто на них реагувала. В моїй голові була чітко сформована картинка мого ідеального майбутнього життя і я дуже добре розуміла, що для того, щоб дійти до такого життя або жити таке життя, мені потрібно бути певною людиною. І цю людину я дуже вперто намагалася із себе ліпити: тренувала в собі певні звички, смаки та мислення, і вчилась реагувати на світ так, як реагує така людина. В якийсь момент я навіть змінила голос і пофарбувала волосся у теплий каштановий колір. Проте все було нанівець. І справа навіть не в тому, що із гівна фондан не зробиш, хоча я ніколи про себе так не думала і завжди вважала себе високоякісним шоколадом (як ви вже зрозуміли, проблем із самооцінкою в мене ніколи особливо не було, ахаха). Справа була в тому, що я насправді ніколи не замислювалась, а чи дійсно я хочу бути тим фонданом і що саме мене в ньому так притягує? З цього запитання: «А чому я хочу саме це?» і почався мій довгий шлях знайомства зі своєю картиною світу та своїми цінностями.

Перше, що я зробила — пофарбувала волосся назад у свій блонд. Вийшов він так собі і я ще кілька років відрощувала свій відтінок назад та ходила із соломою на голові. Друге, що я зробила — купила красивий блокнот, в якому почала вести щоденник. Я вела його майже все дитинство — червоний товстий блокнот із надписом «Записки тієї, що вижила». Я знову купила червоний блокнот в день, коли офіційно розлучилась. Третє, що я зробила — купила хомʼячка. І це було, в принципі, все. Я ще не знала, хто я і чого я хочу, проте були речі, в яких я завжди була впевнена, що вони мої і мені подобаються: мій колір волосся, обійми з твариною і писати, багато писати по ночах. Тож я почала з того, в чому у мене не було сумнівів. І от однієї темної ночі, під тьмяним світлом старої лампи, з хомʼячком на плечі, я написала в тому блокноті нову історію майбутнього життя. Тепер вже справді мого.

Куди це мене привело

Від тієї ночі я зрозуміла, що жити без усвідомлення своїх цінностей — це як блукати в темряві без ліхтарика. Цінності стали для мене фундаментом, на якому я почала будувати своє нове життя. Вони не лише допомогли мені знайти сенс, але й стали щитом від вигорання та розчарувань. Я неодноразово казала, що завжди планую все відносно своїх цінностей. Власне тому, що не хочу аби історія повторилась. Я не хочу жити по інерції більше ніколи. Не хочу задовольняти чужі цінності чи очікування. Хочу жити виключно своє життя і робити це усвідомлено.

За ці роки планувань я створила простий алгоритм, як розгорнути цінність у щоденні дії. Це стало для мене настільки природним, що я вирішила поділитися цим із іншими. Рік тому я запропонувала свій щотижневик у клубі. Першим пунктом у плануванні було завдання: “Напиши три свої цінності”. І, власне, це питання стало найпоширенішою проблемо. Багато хто не знав, які вони у них. Або людина записувала те, що їй здавалося правильним, проте так і не могла ці цінності перетворити на щоденні дії.

Це змусило мене задуматися: «Як їх визначити швидко та якісно?» В інтернеті можна знайти безліч методик, але часто вони обмежуються простим списком цінностей, з якого треба обрати свої. На жаль, такий підхід не дає можливості зануритися в суть і зрозуміти, що дійсно важливо саме для вас.

Тому я вирішила створити воркбук, який допоможе знайти ці цінності та відповісти на те саме перше питання щотижневика. Він складається з 7 кроків з різними завданнями на усвідомлення та рефлексію. До нього йде лекція та щотижневик на 13 тижнів, адже 90 днів треба, щоб закріпити новий патерн життя. Не знаю, чи скористаєтесь ви саме моїм підходом до планування року, але я маю надію, що воркбук допоможе вам визначити свої справжні цінності.

Я готувала цей воркбук півроку. Усі, хто його тестував, зловили інсайти про себе та своє життя. Багато хто був здивований тим, що відкрив про себе. А результати моєї подруги призвели до чудових змін і усвідомлень у її житті. Вона обіцяла розповісти про свій досвід тут наступним листом. Маю надію, він вас надихне.

Якщо ви відчуваєте, що живете не своє життя, що пливете за течією або не можете знайти свій шлях, можливо, настав час зупинитися і запитати себе: “А які мої справжні цінності?” Я вірю, що кожен має право жити своє життя і бути щасливим. І якщо мій досвід та інструменти можуть комусь у цьому допомогти, то це надає сенсу всьому, що я роблю.

Сподіваюсь, моя історія була вам цікавою.

Історію моєї подруги можна прочитати тут – Історія подруги Елі: як переоцінка цінностей дала опору встати на ноги